Фото: Зоряна Стельмах
Дмитро Кисилевський, Артур Міхно, Юлія Жовтяк, Віталій Кіндратів і шеф-редакторка LB.ua Cоня Кошкіна
Що відбувається на ринку праці
Дефіцит кваліфікованих кадрів — проблема не нова для України, існував він і до війни, констатує голова Служби зайнятості Юлія Жовтяк, та нині він відчувається особливо гостро і вимагає
пошуку рішень.
«Якщо у 2021 році до Служби зайнятості звертались 1,2 млн українців, і це були майже 50 на 50 чоловіки і жінки, у 2025 —му звернулося 600 тисяч наших громадян, серед них 80 % — це жінки і 20
% — чоловіки», — розповідає Жовтяк.
За її словами, внаслідок загальної демографічної кризи світ (і європейські країни зокрема) вже
рухається в бік silver economy (економічна система для людей похилого віку. — Ред.) і необхідності працевлаштування людей віком старше 50 років. В Україні теж починають думати над підвищенням
пенсійного віку (зараз і для чоловіків, і для жінок він складає 60 років. — Ред.). Та поки що, зазначає очільниця Служби зайнятості, Мінекономіки працює над змінами до Трудового кодексу в
частині працевлаштування молоді і людей з інвалідністю.
Державна служба статистики не має наразі верифікованих даних, що відбувається на ринку праці — комплексну картину станом на 2025 рік матиме лише у вересні, по закінченні дослідження, повідомив
Голова Держстату Арсен Макарчук. Але скорочення персоналу, за його словами, зачепило усі галузі економіки та усі професії.
Фото: Зоряна Стельмах
Арсен Макарчук, голова Державної служби статистики
«Ми бачимо, наприклад, що по великих підприємствах (з працівниками 10+ тисяч працівників) було суттєве падіння кількості працівників, які задіяні на цих підприємствах. Що цікаво, воно було майже
пропорційним: кількість жінок-працівників зменшилась на 800 тисяч, чоловіків — на 900 тисяч. Хоча інтуїтивно здавалося, що у звʼязку з великим відпливом людей, які переважно, особливо в перші роки
великої війни, були представлені жінками працездатного віку, ця цифра буде виглядати трошки іншою», — навів певну конкретику Макарчук.
Також він нагадав, що станом на 2021 рік українців віком 15+ років нараховувалося 31,8 млн, а робочу силу з них складали лише 17,4 млн, тобто лише 54 % людей працездатного віку.
«Зараз частина цих людей виїхали, а людей старшого віку, які не залучені до робочої сили, стало більше. Тобто менше робочих рук і більше людей, які отримують пенсії. На одного пенсіонера вже
припадає набагато менше працівників. Не буду наводити конкретні оцінки, але ситуація не sustainable (не стійка) для країни. І саме з уваги до таких деталей, мені видається, і варто будувати
політику», — зазначив Макарчук.
Доповнюючи дискусію цифрами, доктор економічних наук і підприємець Андрій Длігач повідомив, посилаючись на власне дослідження: не заповненими сьогодні залишаються 62 % вакансій.
Фото: Зоряна Стельмах
Андрій Довгач, доктор економічних наук, підприємець
Втрата майже 30 % працездатного населення після повномасштабного вторгнення (частина виїхала, частина долучилася до Сил оборони) призвела до того, що ринок праці, який традиційно вважався ринком
роботодавця — є вакансія і черга з охочих отримати це місце роботи, — перетворився на ринок шукача, зауважує CEO та співзасновник найбільшого в Україні сервісу з пошуку роботи
work.ua Артур Міхно.
«До повномасштабного вторгнення на сайті work.ua було приблизно 105 —110 тисяч вакансій. Це був найбільший показник в країні. Через півтора місяці після повномасштабного вторгнення
(оскільки вакансія «живе» на сайті, скажімо, 30 днів з моменту розміщення) падіння було в 15 разів. Це було найбільше падіння, якого ми зазнали за своє життя, — до 6 тисяч.
Далі відбувалася цікава динамічна історія повернення до нормальної економіки. Фактично ми бачили плюс 50 % зростання кожні декілька тижнів. І вже липні 23-го року, цифра по кількості вакансій була
майже 95 тисяч. В жовтні 23-го ми фактично повернулися по кількості вакансій до рівня, який був до повномасштабного вторгнення, — розповідає про динаміку пошуку персоналу Артур Міхно. — І це
могло б звучати обнадійливо, якби ця історія відображала економіку. На жаль, ні».
Фото: Зоряна Стельмах
Артур Міхно, СЕО та співзасновник WORK.ua
На ринку праці, констатує CEO work.ua, дуже не вистачає людей. І при 115 тисяч вакансій знаходити їх стало значно важче — економіка відроджується, – аргументує Міхно, – людей
на ринку праці більше не стає.
«Якщо казати про наш ресурс, ми багато робимо для того, щоб людей, які знають про work.ua, знають, що через нього можна знаходити роботу, і відгукуються на вакансії, які
розміщуються, ставало більше. За три роки було зроблено близько 50 різних ініціатив, щоб підвищувати показники ефективності. Як сервіс ми стали в півтора рази ефективніші щодо того, як люди приходять
(на сайт. — Ред.) і до моменту, коли вони зробили відгук. Це дало можливість повернутися до тієї кількості відгуків в середньому на вакансію, яка була до повномасштабного вторгнення», — розповів
Артур Міхно.
Попри те, що ринок праці проживає складний період, додає він, компанії, які зацікавлені в нових працівниках, можуть їх знаходити. Але змушені боротись за нового співробітника з іншими
роботодавцями зарплатою, умовами праці, забезпеченням можливості карʼєрного зростання абощо.
Суттєво змінила свій підхід до роботи за останні три роки і Державна служба зайнятості, запевняє її очільниця Юлія Жовтяк. Держслужба, яка за умовчанням працює із безробітними, намагається
якомога більше комунікувати і з бізнесом, аби реально працевлаштовувати людей. І все більше підприємств сьогодні, зауважує керівниця, співпрацюють з ДСЗ.
Фото: Зоряна Стельмах
Юлія Жовтяк, голова Служби зайнятості
«Ми змінюємо той стереотип, що ми — просто біржа праці. Ми дійсно знаходимо людей. Ми пішли в тренди перенавчання. Програми для навчання людей насправді були завжди, але сьогоднішні їх з’являється
ще більше. Ми більше працюємо з жінками, з молоддю. З’явились грантові програми для бізнесу», — розповіла Жовтяк.
Окрему програму, за її словами, Служба зайнятості має для ветеранів.
«Ми провели такий мініексперимент в Дніпропетровській області. Побудували чітку роботу з ТЦК і СП, зі всіма військовими організаціями. Ми беремо ветерана за руку ще до фахівця з супроводу, от
прямо коли вони ще оформлюють документи при демобілізації, починаємо свою роботу. Аналітика за півроку такої роботи показала: у нас на 40 % збільшилась кількість, по-перше, звернень ветеранів,
по-друге — кількість їх працевлаштування. Це дуже правильний кейс-менеджмент — індивідуальний підхід», — підкреслила Юлія Жовтяк.
Знає вона також і про проблему, коли людина — працевлаштовуючись через Службу зайнятості — приходить на підприємство і просить вказати, що вона не підходить, щоб просто отримувати
виплату допомоги по безробіттю, на що скаржились підприємці прямо під час дискусії.
«Коли я прийшла в Службу, це, мабуть, одне з перших, над чим я почала працювати. Бізнес постійно говорить: “Від вас приходять люди просто за відміткою”. Є Закон України «Про зайнятість», за яким
на сьогоднішній день, після початку повномасштабного вторгнення, людина, яка зареєстрована як безробітна, може отримувати допомогу по безробіттю тільки три місяці. Раніше це був рік, а для людей
передпенсійного віку — два (зараз — один). І максимальний розмір цієї допомоги — мінімальна заробітна плата (8 647 грн. — Ред.). Тобто це не такі великі суми», — відзначила Юлія
Жовтяк.
Фото: Зоряна Стельмах
Юлія Жовтяк, голова Служби зайнятості
За її словами, карʼєрні радники зі Служби зайнятості, в переважній більшості під час спілкування з кандидатом розуміють, людина приходить за відміткою чи за працевлаштуванням. І мають
розпорядження не відправляти до роботодавців невмотивованих людей, щоб Служба «не втрачала довіри від бізнесу».
Підприємців керівниця ДСЗ натомість попросила чесно вказувати, що людина їм підходить, навіть якщо бажання працювати вона не має, тоді кандидат втрачатиме можливість отримувати виплати від
держави, відмовляючись від запропонованої посади (щоправда з третього разу. — Ред.).
«З таким явищем працюємо. Немає статистики до і після, але точно відчуваю, що його стає менше, виходячи зі спілкуванням з бізнесом», — запевняє Жовтяк.
Також вона виступила із зустрічною пропозицією до бізнесу — вказувати реальний рівень заробітної плати.
«Часто, вибачте, є дві складові заробітних плат. Такі реалії в нашій країні. І вакансія, яку бізнес нам подає з заробітною платою 9 тисяч гривень, на work.ua зʼявляється з 22 тисячами гривень.
Розумієте? А я маю знайти кандидата на 9 тисяч.
Нас часто плутають з Держпрацею (Державна служба з питань праці. — Ред.), ми — агенція зайнятості, карʼєрний центр, як хочете. Ми не перевіряємо заробітну плату, ми перевіряємо офіційне
працевлаштування людини. І від того, яка заробітна плата вказана в вакансії, дуже часто залежить, якій людини ми можемо запропонувати роботу.
Чому така, можливо, низька довіра до Служби, яку ми зараз виправляємо? Тому що отакі вакансії подаються. Людині, яка звертались до Служби зайнятості і хотіла знайти роботу, ми пропонуємо умовно
мінімальну зарплату. Думаючи, що нічого нормального ми їй не знайдемо, вона більше не хоче звертатись до Служби. Такий круговорот тривав десятки років. І зламати стереотипи за один день важко, але ми
над цим працюємо.
Єдине прошу: подавати реальну заробітну плату. Є ж різниця запропонувати одразу заробітну плату 22 —25 тисяч або 8 тисяч?» — зауважила Юлія Жовтяк.
Та розвʼязання тотальної проблеми дефіциту кадрів, вважає підприємець і доктор економічних наук Андрій Длігач, потребує комплексної стратегії людського капіталу. Точкових рішень
недостатньо.
Фото: Зоряна Стельмах
Дмитро Кисилевський, Артур Міхно, Юлія Жовтяк, Віталій Кіндратів і Соня Кошкіна
«Біда і в кількості — 9 млн людей знаходяться за межами економіки (це цифра, яку ми рахували в рамках Стратегії розкриття економічного потенціалу українців); і в дуже низькій продуктивності праці.
І це питання не тільки автоматизації, не тільки штучного інтелекту, це питання катастрофічної ситуації з ментальним і фізичним здоров’ям. І катастрофічність цієї ситуації дасться взнаки вже
найближчим часом.
На рівні уряду має випрацьовуватись комплексна стратегія людського капіталу, яка би стосувалась не
тільки Міністерства економіки, яке, по факту, є драйвером цієї стратегії. Але стосується й Міністерства охорони здоров’я, яке має стати Міністерством здоров’я, Міністерства освіти, Міністерства
соціальної політики. З формуванням координаційного центру в цій царині», — вважає Длігач.
Бронювання: умови та нюанси
Оновлена система бронювання, констатує заступник міністра економіки, довкілля та сільського
господарства Віталій Кіндратів, запрацювала у листопаді минулого року. Вона передбачає наявність семи критеріїв, з яких підприємству треба отримати три, щоб мати можливість забронювати 50
% працівників, якщо воно не належить до ОПК. Два з них обовʼязкові — відсутність заборгованості з податків та зборів і рівень заробітної плати на людину, яку бронюють, та середній по підприємству не
нижче ніж 2 з половиною мінімальних заробітних плат (21 628 гривень станом на 2026 рік. — Ред.). Третій критерій обирається відповідно до загального списку (рівень сплати податків, валютні
надходження, резидентство Дія.City, стратегічне значення для галузі чи громади, постачання електронних комунікаційних послуг абощо. — Ред.).
Фото: Зоряна Стельмах
Віталій Кіндратів, заступник міністра економіки, довкілля і сільського господарства
«Загальний набір критеріїв відкривають можливості всім органам, які можуть визначати критичність — всі міністерства, всі центральні органи виконавчої влади, обласні військові адміністрації —
додати власний критерій — або галузевий, або регіональний.
Умовно кажучи, Міністерство економіки, яке формує політику в цьому питанні, не знає, які підприємства можуть бути критичними в Закарпатті. А місцева влада, яка цим питанням опікується, розуміє
пріоритетність галузей. Так само ми не ліземо в питання ВПК і критеріїв, які визначають критичність підприємства.
Була розроблена формула: є загальні критерії, регіональні й галузеві. І є пул державних органів, які мають право визначати критичність підприємств, які потім через систему «Дія» можуть бронювати
своїх співробітників», — деталізував заступник міністра економіки.
Таку систему Віталій Кіндратів називає достатньо збалансованою в умовах, коли треба забезпечувати мобілізаційним ресурсом Сили безпеки й оборони, а з іншого боку — економічну стабільність і
ринок праці людьми.
«Йде питання про те, що треба вдосконалювати систему, прибирати якісь баги, які вилазять під час бронювання певних компаній та можливих зловживань, які ми бачимо через звернення правоохоронних
органів, через викриття якихось тонких схем.
З одного боку держава намагається зробити якісь правила, з іншого боку є ті, хто намагаються знайти для себе якісь виключення і побудувати свою стежку, не проходячи ту логіку, яку ми закладали. Ми
це аналізуємо, зараз проводиться внутрішній аудит багів. Декілька ми знайшли, думаю, найближчим часом їх закриємо», — заявив заступник міністра.
За словами Віталія Кіндратіва, він знає про затримку в системі до 72 годин під час бронювання, на що представники бізнесу скаржилися тут таки. Він пояснив, чому вона виникла і для кого
діяти перестане.
Фото: Зоряна Стельмах
Віталій Кіндратів, заступник міністра економіки, довкілля і сільського господарства
«Раніше, аби перебронювати компанію і працівників, діяв «лаг» 72 години. Звідки він з’явився? Ми коли запустили цифрове бронювання через «Дію», протягом певного часу стало зрозуміло, що кількість
компаній займаються наступним: вони бронюють 20 % від того, що можуть забронювати, всі інші знаходяться в підвішеному стані. Якщо працівника зупиняє ТЦК, він дзвонить в компанію і компанія його в той
же час бронює. Це створило певний ринок маніпуляцій.
Після того було ухвалене компромісне рішення, що коли людину подають на бронювання, проходить 72 години затримки, її перевіряють по базах, чи вона не в розшуку, чи пройдено ВЛК абощо і після того
бронюють. Цього року ми вийшли на проблематику, що компанії, які переотримали критичність і перебронюють людей, теж попадають в цей «лаг» в 72 години. Цю історію на базі порталу «Дія» прибрали. Тобто
якщо компанія отримала нову критичність і людина перебронюється, все відбувається безшовно. Цих 72 годин немає. Для нових співробітників, які тільки заходять в компанію, це правило продовжує поки що
діяти», — пояснив Кіндратів.
Також він заявив, що Міноборони знає про проблему з оголошенням у розшук, як тільки закінчується бронювання. Про що також наголошував під час дискусії один з підприємців.
«Над тим, аби прибрати цю проблему, наразі працюють в Міноборони, тому що ці кейси дуже часто спливають. Умовно кажучи, хлопці, які займаються незрозумілими справами, дивляться, перелік осіб, у
яких закінчується бронювання завтра, зранку ставлять їх всіх в розшук. Ця історія знаходиться в фокусі уваги Міноборони і це один із перших пріоритетів для вирішення. Мінекономіки у цю гру не грає»,
— підсумував заступник міністра.
Фото: Зоряна Стельмах
Загалом на сьогодні, відзначає Віталій Кіндратів, близько 30 тисяч компаній з усіх сфер отримали статус критичних. І можливість забронювати 50 % персоналу. Чи можна збільшити цей відсоток?
Такі випадки є, запевняє Кіндратів.
«Було визначено галузі, для яких є стовідсоткове бронювання — це ВПК, енергетика, є виключний перелік територій, на яких ведуться або можуть вестися бойові дії.
Інша частина — це механізм, який передбачає можливість збільшення відсотку бронювання від 50 до 100 %. 62, 67, 82 %. Комісію очолює міністр оборони, вона міжвідомча, в неї входять представники Сил
безпеки оборони, Міністерства економіки, освіти тощо. Я — теж член цієї комісії і можу сказати, що розгляд проходить доволі обʼєктивно. Якщо підприємство долучено до важливих питань або на якихось
чутливих територіях, квота може бути збільшена. Якщо компанія, просто знаючи про цю можливість, подається і просить збільшити з 50 там до 80 % бронювання, скоріш за все, буде відмова», — пояснив
представник Мінекономіки.
При цьому він додав, що дозвіл на збільшення квот бронювання отримують близько 17 -25 % компаній, не більше. І наразі ця система не переглядатиметься.
«Логіка в Сил безпеки і оборони така, що їм треба багато людей. Чим менше заброньованих, тим краще для них — більша база для залучення їх до іншої функції. Наше завдання — залишити людей в
економіці, дати можливість їм працювати, створювати додану цінність, додаткові робочі місця, виробляти додаткову продукцію, експортувати, імпортувати, тобто забезпечувати економічну частину нашого
життя. І на рівні уряду це постійний баланс між економікою і безпекою», — резюмував заступник міністра. Але якщо мобілізаційна політика змінюватиметься, коригування системи бронювання теж
можливе, додав він.
Фото: Зоряна Стельмах
Дмитро Кисилевський, Артур Міхно, Юлія Жовтяк, Віталій Кіндратів
Проблема третя — капітал. Як з цим допомагає держава?
Наразі в Україні діють півтора десятка різних програм, спрямованих на розвиток українського виробництва, обʼєднаних політикою «Зроблено в Україні». Розраховані вони на малий, середній і середній+
бізнес, не досконалі, каже народний депутат і координатор політики «Зроблено в Україні» Дмитро Кисилевський, але
мають позитивний вплив для економіки.
Наприклад, переробна промисловість, яка є фокусом промислової політики, додала майже 1 % до економічного зростання, відзначає нардеп, і мала «найбільший податковий вклад в доходи з бюджету України
з часткою 17,9 %, демонструючи найбільше позитивне зростання в додаткових податкових надходженнях».
«Далеко не всі проблеми українських виробників ми навчилися вирішувати в рамках цієї політики, але ми маємо певні відповіді на певні проблемні питання, які турбують українських виробників.
Зокрема, ми маємо деякі відповіді на питання попиту. На питання доступу до фінансування чи промислової інфраструктури. І дуже маленькі відповіді на питання сприяння експорту», — зазначив
Кисилевський.
Фото: Зоряна Стельмах
Дмитро Кисилевський, заступник голови ВРУ з питань економічного розвитку
Серед таких програм він, зокрема, згадав про:
- Програми часткової компенсації вартості української техніки та обладнання, щоб пріоритет віддавався українському товару.
«Це програми, які роблять для бізнесу купівлю певного українського товару вигіднішим, ніж іноземного навіть б/ушного. Ця програма найбільш відома по сільгосптехніці — 25 % компенсації. Нещодавно
ми запустили аналогічну програму — 15 % компенсації — для ширшої категорії товарів (колісна техніка, енергетичне обладнання, ліфти абощо) і ширшої категорії отримувачів (приватний сектор,
комунальній, тому що громади купують і трактори, і автобуси). Громади до неї придивляються, скоро зрозуміємо, чи воно працює», — розповів Кисилевський.
Він стверджує: це дало від 15 до 40 % зростання в машинобудівництві, там, де ці програми працюють.
Найбільш масова, за його словами, й найбільш «політизована» програма. Має 5 млн користувачів.
- Програма маркування українських товарів — значок в магазинах біля товарів «Зроблено в Україні».
«Держава доступними комунікаційними методами повідомляє споживачеві, що це товар український, його треба брати», — каже нардеп. До того ж, додає: виробникам запропонували можливість безкоштовно
використовувати на упаковці значок «Зроблено в Україні». Багато хто цим скористався. Але змусити торгівельні мережі мати відповідне маркування на цінниках не можуть — таку державну політику вони
розцінюють як тиск на торгову політику, нарікає депутат. До того ж, є мережі, де імпортна частка «суттєво більша, ніж здавалося б нормальним». Але конструктивні розмови продовжуються.
Найбільш масова програма доступу до доступного кредитування. Днями перетнула позначку в 500 млрд грн кредитів, зауважив Дмитро Кисилевський. Державі вона обходиться в 18 млрд гривень (того
року і цього), кредитів дає на 90 млрд на рік, зазначив він.
- Програми грантів на обладнання для переробної галузі.
Так звані гранти на переробку — до 8 млн грн на верстат. Придбано вже 1400 таких, повідомив нардеп.
- Гранти на відновлення після прильотів — до 16 млн.
- Страхування від ризиків
- Індустріальні парки
«Це доступ до промислової інфраструктури, готової промислової землі і до невеличких податкових і митних стимулів. 37 заводів в індустріальних парках збудовано чи будується, і більшість з них
— прямо під час війни. Тобто почалося повномасштабне вторгнення, люди дістали гроші, почали будувати заводи, тому що держава створила зрозуміле для них середовище», — каже координатор програми
«Зроблено в Україні».
Фото: Зоряна Стельмах
Дмитро Кисилевський, Артур Міхно, Юлія Жовтяк, Віталій Кіндратів і Соня Кошкіна
Індустріальні парки коштують бюджету приблизно 1 млрд грн на рік, а станом на зараз мають 34 млрд грн інвестицій вже зроблених прямо зараз, каже Кисилевський. І суб’єкти, які отримують
державне фінансування на розвиток інфраструктури індустріальних парків, вони беруть його приблизно з зобов’язання один до п’яти.
«Тобто на 1 грн державних інвестицій в промислову інфраструктуру (а держава дає гроші на умовах співфінансування і виключно на підстанції, лінії електропередач, під’їзні шляхи тощо) заявник бере
зобов’язань приблизно на 5 гривень. Тому чисто математично ця конструкція працює, і це підтверджено цифрами», — підкреслив депутат.
- Проєкти зі значними інвестиціями, що в народі називається «інвестняні».
Якщо відкинути флер і меми, запевняє Дмитро Кисилевський, за цією програмою залучено вже 250 млн євро інвестицій. І цього року планується «співставна цифра».
- Спрощення зміни цільового призначення землі.
Для швидкого переведення сільськогосподарської землю за межами населеного пункту в землю промисловості та енергетики для потреб будівництва промислових енергетичних об’єктів.
- Компенсація капітальних інвестицій через податки.
Програма ще в роботі, але Дмитро Кисилевський вже пророкує їй «революційність».
«Фактично ми в Україні імплементуємо євродирективу, яка має механізм, за яким країни Євросоюзу переманюють наших виробників до себе, а ми хотіли би, щоб у нас такий механізм був доступний
українським виробникам», — пояснив він. Йдеться про можливість українським промисловим підприємствам повертати від 30% до 70% коштів, вкладених у будівництво нових чи розширення існуючих заводів, та
створення промислової інфраструктури. Відповідний законопроєкт готується до другого читання.
Фото: Зоряна Стельмах
Дмитро Кисилевський, заступник голови ВРУ з питань економічного розвитку
«І є два невеличких напрямки по експорту. У нас діє Експортно-кредитне агентство, там є різні програми страхування для експортної діяльності. І цього року вперше держава запланувала невеличкий
бюджет на національні стенди на міжнародних виставках. Це те, що раніше фінансувалося USAID. Але разом зі зникненням USAID зник і цей напрямок роботи, тому держава для просування експорту запланувала
такий напрям», — доповнив перелік програм Дмитро Кисилевський.
Засновник та CEO work.ua Артур Міхно при цьому нагадав, що вже не перше десятиліття в країні ведуться розмови про податок на прибуток і виведений капітал. Це б, на його думку, могло
б вирішити проблему того, де брати гроші на відновлення та відбудову країни.
«Ми знаємо прекрасну країну, яка свого часу сильно і класно завдяки цьому розбудувалася — Сполучені Штати Америки. Тобто якщо я свій прибуток реінвестую — податок на прибуток не плачу. Це ж ніби
основа, як зробити так, щоб я хотів 100 грн, які заробив, не забрати і тим більше не вивести, а залишити в Україні і з максимальною швидкістю реінвестувати. Чому з грошей які я заробив і хочу
реінвестувати та побудувати щось, я маю сплачувати податок? Це прям сильно незрозуміла історія. Хтось зацікавлений в тому, щоб люди не розбудовували Україну?
З іншого боку, я розумію, що, можливо, відповідальні за збори податків трошки перестраховуються, що ми зараз почнемо все, що заробили, вкладати в розбудову, і вони не зберуть нічого. Можливо,
давайте 50 % прибутку дозволити реінвестувати і подивитися, що буде. Якщо ми реінвестуємо свій прибуток, за рік, два, три він повернеться х5», — зауважив Артур Міхно.
Фото: Зоряна Стельмах
Артур Міхно, СЕО та співзасновник WORK.ua
(Не)рятівні мігранти. Чи є трудова міграція панацеєю для України?
До повномасштабної війни Державна служба зайнятості видавала/продовжувала близько 20 тисяч дозволів на працевлаштування іноземців. З 2022 роком прийшло падіння, яке до цифри 20 тисяч поки не
повернулося, розповідає очільниця ДСЗ Юлія Жовтяк.
«Ми бачимо аналітику, що нам потрібно буде залучати 4 — 4,5 млн іноземців. І зараз Міністерство економіки, ДМС працюють над тим, що спростити процедуру, тому що зустріч із бізнесом показує, що
запросити на роботу іноземця — це складно і дорого. З боку Служби зайнятості воно працює швидко і вартість доступна — 30 тисяч гривень, і є дозвіл на три роки. Але знайти людину, привести, як
говорить бізнес, і сплатити за все, коштує десь 150 тисяч гривень. Зараз ми, Міністерство економіки і всі інші працюємо над тим, щоб зробити єдиний дозвіл на працевлаштування і перебування іноземця,
спростити законодавчі підстави», — повідомила Жовтяк.
Та навіть ті 30 тисяч гривень, які офіційно компанія сплачує за дозвіл у разі відмови іноземця працевлаштуватися (а таке буває повсякчас), держава не повертає, зауважив власник будівельної
компанії «Герц» Олександр Ротов. Він пропонує розглянути механізм повернення грошей чи перерахування їх на спеціальний рахунок, аби вони не були даремно сплачені.
Фото: Зоряна Стельмах
Юлія Жовтяк, голова Служби зайнятості
Юлія Жовтяк назвала зауваження слушним та пообіцяла подати таку пропозицію під час підготовки змін до закону про працевлаштування іноземців.
Серед країн, які потенційно розглядають для залучення робочої сили, переважають Індія, Бангладеш, Пакистан, розповіла також Юлія Жовтяк. Хоча зараз серед іноземних робітників в Україні
більшість — громадяни Туреччини.
Є ще один момент, який вказує на необхідність виваженої мігрантської політики, зауважує керівниця Державної служби зайнятості — використання мігрантами України як транзиту до країн
Євросоюзу.
«Не скажу що часто, але стикаюсь з такою ситуацією, що компанії запрошують іноземців, вони починають працювати, начебто їм створені умови проживання, а потім вони зникають і їх вже виловлюють на
кордоні. Ми отримуємо листи від поліції, СБУ, що скасуйте всі дозволи, ми вже зловили цих людей на кордоні», — заявила Юлія Жовтяк.
Щоб знизити ці ризики, на підприємство поклали обовʼязки офіційно працевлаштовувати іноземця і сплачувати за нього податки за спрощеною системою. Якщо протягом двох місяців податки не сплачуються
без юридичних на те підстав, дозволи скасовуються із повідомленням про це відповідних органів. Але такі моменти теж треба враховувати у державницькому підході до мігрантської політики.
Фото: Зоряна Стельмах
Гліб Вишлинський, директор Центру економічної стратегії
Напрацьована нині із залученням Державної міграційної служби стратегія міграційної політики вводить у стан шоку, заявив виконавчий директор «Центру економічних стратегій» Гліб Вишлінський.
І наводить деякі цитати з неї:
«”Розробити заходи з захисту українського ринку праці та інтересів вітчизняних працівників від невиправданої конкуренції з боку трудових мігрантів з-за кордону: тест ринку праці, обов’язкове
оголошення про вакансію та запрошення іноземців лише за умови відсутності претендентів з числа місцевих працівників протягом визначеного часу”. Тобто така політика 90 —х років, коли у нас було
гігантське безробіття, купа людей і структурна трансформація економіки, людям не було де працювати.
І друга цитата: “Вивчити можливості скасування дозвільної системи працевлаштування в Україні для громадян ЄС». Тобто громадяни України на дуже насичених ринках праці ЄС можуть спокійно зараз
працювати в умовах війни. А наша держава лише в межах стратегії хоче вивчити можливість дозволити громадянам ЄС працювати у нас. Тобто ми забуваємо про те, що хочемо вступити до ЄС найближчими роками
і маємо автоматично надавати таке право. Якщо тільки не скажемо, що у нас такий перенасичений ринок праці, що маємо просити виключення, щоб не пускати на український ринок праці іноземців», —
зауважив Гліб Вишлінський.
Юлія Жовтяк додала, що такі обмеження для іноземців вже раніше існували на ринку праці. Компанія мала право запросити іноземця лише якщо Служба зайнятості протягом місяця не могла знайти на
вакантне місце українців. У 21 році цю норму скасували і її точно не треба повертати, впевнена Жовтяк.
«Це не працює. Тоді компаніям треба було маневрувати і розказувати, що нам потрібен електрогазозварник або там комірник зі знанням китайської мови. Звичайно, що такого українця знайти не могли.
Зараз до цього обговорення знову повертаються, щоб захистити українського громадянина. Але моя особиста позиція і я офіційно про це говорю: не треба це повертати. Така норма працювати не буде. Ми
знову створимо компаніям головоломку написати вакансію так, щоб запросити зрештою іноземця», — стверджує керівниця ДСЗ.
Фото: Зоряна Стельмах
Однак частина спікерів під час дискусії дещо скептично ставиться до мігрантської політики на рівні держави. В першу чергу, вважають вони, треба вивчити резерви національного ринку праці та
спробувати повернути українців з-за кордону.
Так, заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Віталій Кіндратів нагадав, що скорочення людей на виробництвах відбулося не лише через брак людей, але з
впровадженням автоматизації процесів, які вже не вимагають колишньої кількості працівників. Решту треба перенавчати та опановувати якісь нові підходи і професії.
Схожий наратив має й народний депутат від «Європейської Солідарності» Артур Герасимов. Він вважає: завозити треба не лише людей робітничих спеціальностей, а одразу високотехнологічні
бізнеси, які великої кількості людей не потребують.
Фото: Зоряна Стельмах
нардеп Артур Герасимов
«У світовій економіці є два глобальних тренди: роботизація і автоматизація. Багато країн зараз думають над тим, куди подіти 5 000 працівників фабриці, якщо зараз там достатньо 50-ти. Питання в
тому, щоб надати умови інвесторам, які заведуть сюди новітні технології з робототехнікою, щоб ми могли з зменшеною кількістю людей виробляти додатковий продукт», — вважає нардеп.
Та, наголошує Гліб Вишлінський: дослідження все одно показують довгострокову структурну нестачу робочих рук в Україні навіть за умови тотальної механізації і автоматизації.
«Ми спостерігаємо структурне безробіття в промисловості. Є багато економістів, юристів, психологів, але мало операторів верстатів з ЧПУ, зварників, екструдеристів тощо, — додає Дмитро
Кисилевський. — Очевидно, наша політика має полягати в першу чергу в тому, щоб максимально повернути людей, тому що вони нам найбільше треба, вони наші.
А якщо їх не вистачає, створити умови, щоб іноземці, які готові приїжджати в Україну, теж могли тут працювати. Це здоровий глузд. Що буде написано в стратегії (мігрантської політики — Ред.),
подивимося, коли вона дійде до того етапу, коли за неї треба буде голосувати. Очевидно, що першочерговими будуть інтереси українських громадян, яких треба залишити тут і які мають
повернутися».
Фото: Зоряна Стельмах
Дмитро Кисилевський, заступник голови ВРУ з питань економічного розвитку
Та, роблячи ставку на мігрантів в економіці, додає Кисилевський, треба не забувати, що іноземці з тих країн, які розглядаються як пріоритетні, культурно на нас не схожі.
«У них інша мова, якої ми, скоріш за все, не розуміємо. Інша культура. Своя злочинність. От коли їх багато і у них щось відбувається, приїжджає поліція, і вона не може зрозуміти, що там відбулося.
У них свої традиції, звичаї. Вони не їдять нашої їжі.
Тому підприємство, яке вважає, що воно вирішить свої кадрові проблеми, залучаючи іноземців, має розуміти, що окрім того, що поставити цю людину до верстата чи швейної машинки, воно має розуміти,
що вона буде їсти, як з вами спілкуватиметься, як у своє релігійне свято прийде на роботу, коли у нас робочий день, а у неї ні. І відповіді на ці питання треба буде шукати», — підкреслив Дмитро
Кисилевський.
Цю тезу підтримав й СЕО work.ua Артур Міхно. Він стверджує: досвід проживання в мультикультурній Канаді показує, що великі скупчення індусів, сирійців — «насправді не
таке велике щастя, і вони там нормально вигрібають від цього».
Фото: Зоряна Стельмах
Артур Міхно, СЕО та співзасновник WORK.ua
«Ми ще свою культуру не відродили. В нас тільки-тільки з’являються перші росточки української культури. І в цей момент отримати виклик якоїсь інтеграції абсолютно іншої культури може бути дуже
небезпечно», — вважає Міхно.
Насправді, зауважує Юлія Жовтяк, статистика показує, що в Україні є внутрішні резерви на ринку праці. Чи достатні, вона не уточнила, але навела наочний приклад, який показує, що із ними
треба працювати.
«Читаю в Telegram-каналі повідомлення, пише голова Закарпатської обласної військової адміністрації: “Підприємство ухвалило рішення завести 160 бангладешців на роботу”. Міністерство каже:
Юлю, розберіться, там є там резерви. Починаємо розбиратись.
Це меблева фабрика. На Закарпатті, біля кордону. Знайти людей (з місцевих. — Ред.) непросто. Звичайно, 100 % ми навряд чи можемо покрити. Але зробили таким чином. У нас є Донецька обласна служба,
Луганська, Запорізька, де є внутрішньо переміщені громадяни і їх дуже багато. … Власник підприємства побудував невеличкі будиночки, які безкоштовно дає для родини (не для людини, а для родини, яка
може з ним проживати). Таким чином ми вивезли дві родини з Покровська, які зараз працюють на підприємстві. Поки що укомплектували 15 вакансій. Так, це не 160, але тим не менш.
Так само працюємо на підприємствах в Кам’янському, де потрібно 100 електрогазозварників. Знайти в один день 100 таких фахівців важко. Ми підключили Запорізьку область, Дніпропетровську, внутрішньо
переміщених громадян…», — розповіла Юлія Жовтяк. Тож, Державна служба зайнятості робить ставку на міжобласну роботу з внутрішньо переміщеними особами, шукаючи трудові резерви серед громадян,
які згодні переїхати в інші області, додає вона.
Фото: Зоряна Стельмах
Артур Міхно, Юлія Жовтяк, Віталій Кіндратів
Але якими саме є ці внутрішні резерви національного ринку праці, наразі невідомо…
